В журналі пишу не часто, а коли і пишу, то це, переважно, або унилі дибри, або прапаезію і прочі ужасні речі. це що стосується змісту. 


що стосується френд-політики, то тут ніякої ясності. фенджу на свій смак, розфренджую через (свій) поганий характер і прочю мізантропію.
тому краще так: якщо ви мені не сподобаєтесь, не додавайтесь; якщо я вам не сподобаюсь - то нічьо ви в людях не шарите не додавайте.

і про паранойю політику конфіденційності: у-є, в журналі багато записів лише для друзів. а колись, напевно, залишаться тільки такі. мабуть. якщо до того 'колись' доживе цей жж.

а в цілому - завжди велкам :)

ГЗВ. коментарі скріняцця.

Originally posted by pauluskp at Вопросы и ответы по свободе фотосъемки и правам потребителей в Украине (обновляется)( Читать вопросы и ответы... )

Як і минулого разу, подарунок від Снігуроньки прийшов вже опісля Нового року, тому чарівно продовжив свято, подарувавши ще кілька днів солодкого очікування і передчуття дива, яке сталося для мене вчора :))

Зразу це виглядало так:



Щойно я його побачила, причину затримки одразу ж було розгадано: мій пакуночок виявився авантюристом, і до того, як примандрувати до мене, встиг вже у когось погостювати, в чому його спалила пильна УкрПошта.
так он і написала на коробці: б/у... :))


( інтрига люто росла, терпіння нещадно виходило, і нарешті )


Мила Снігуронько anna_the_puh, спасибі, ти просто чарівниця! все таке миле і тепле (особливо цукерочки: ам-ням-ням-ням), що в мене більше немає жодного (ням-ням) сумніву - в минулому році (плям-ням-ням) я таки була дуже файною дівчинкою (ковть) :)))

Вихідні в селі - це я люблю. особінно коли там немає шквалового вітру і дощу цілодобово.
а так - прокинешся о шостій, залізеш по коліна в гівна, і давай: кроліки, гусочки, курочки, індиків познімати зі стріхи і винограду - красота!
( пару візій )

Сіла написати про те, як важко водити всі ці продукти дружніх стосунків (по типу поширених зараз "продуктів" сметанних, молочних згущених, рибних ідентичних натуральному. щось таке, що лише формально відноситься до продуктів харчування, по факту ж - є /правильно/ продуктами хім.індустрії, штучною, майже віртуальною версією смаку і користі), котрі потребують постійного додавання Е-шок слів, зустрічей, решти умовностей у свою ріденьку субстанцію, але тут мене проінсайтило: теж мені проблема. і ще один пост загнувся не почавшись.

яка предивна і люта жаль, яка жаль.

"Я сплю, та серце моє не засинає" 

«Пісня над піснями» (5:2)

Як мені шкода його у важке міжсезоння,
в тижні і дні уповільненого помирання.
бачиш, відкриті довірливо трубні гортані?
як же їх душать сухоти в години безсоння...

Чуєш, скрегоче зубами вві сні залізниця,
повня втискається в рейки вгодованим тілом,
щоб переповнити кратери тим, що їй сниться. 
жінко, тікай! - він сміється. 
чи як ти хотіла?

Вулиці, люди, дощі, що плазують і плачуть
попід ногами. між пальцями масно додолу
місто стікає. й нічого для мене не значить.
місто, де я народилася. де я не вдома.

..ось же воно: ледве тягне стареньку підводу
новобудов. подивися: шипить і згорає 
із мошкарою на лампі. і, знаєш... не знає,
як мені шкода. 
о Господи, як мені шкода.

Originally posted by dva_loskutka at Фея просит помощи
( Читати більше )

Якби мені було зараз років десять, все було б не так.

уявляю собі: приїжджаю до бабусі у кременчук і сиджу, наприклад, вдома. третій поверх, жарко, не сидиться, ( під вікном радіошумом гудуть вражі тьотки )

Хтось зливає в мережу все те, що він вважає кращим у собі (незалежно від того, чи дійсно воно там є). хтось - те, що не шкода винести назагал. більшість про це знає. тому мені інколи хочеться попередити. чи навіть - попереджати тих, хто намагається знайти в моєму жж, моїх віршах, фото, випадкових висловах, коментарях, музиці, яку я слухаю, кольорах, які обираю, наприклад, ( щось про мене. )

Раніше це була цінність - купа бруду і сміття на козириках над під*їздами. все здавалося особливим. серед бруду і бур*яну виходило уявляти дивовижні речі, за якими завжди дуже хотілося злазити. у дітей так часто буває. диво десь поруч, його можна відчути на дотик, у нього є свій присмак і запах, в ньому є маса ( ідентифікуючих дрібниць )

Якщо у вас здоровий мозок, і вас це не влаштовує,
або - гарний смак, тому ви давно не дивились фільмів, які б виносили мозок голими руками,
або - полюбляєте дивитись, як ціла банда звйозд шабашить у спагетті-м*ясі,
або - ви любите стрічки Родрігеса і все йому пробачите,
( тоді вам сюди )

прийшла особлива гостя. дуже гарна і дуже-дуже здалеку :)
ось її ексклюзивні ( фото )

 



а тоді купіть кулемета, і забудьте про нерозуміння з боку оточуючих, йо

Є така спокуса: писати про себе в мережі неправду. або і не те, щоб прямо неправду. швидше - бажане. про поїздки, яких немає, про людей, з якими не зустрічався, про коханців/коханок, які ніколи тебе не знали, про те, про се, залежно від настрою, про все, що напевно могло б привернути увагу. хоча б свою власну. не те, щоб я говорила про себе. навіть навпаки, зараз мені вкрай нерпиємні такі речі. у власному виконанні. до інших в цьому плані претензій немає. це рахунки виключно з власною совістю. 

але менше з тим, ( є ще вірші. )

За кілька днів назбиралось кілька фотографій і купа бджьол у голові. коли вони перестануть гудіти, я викладу ще фоток і кілька слів. а поки що, ось ця вам ( укусняшка наніч :) )

Коли мені було шість років, я довго лежала у лікарні, чи навіть - у лікарнях. а проте, зараз не можу згадати про той час нічого поганого. зате пам*ятаю дещо добре. здається, вся справа була у запалених мигдалинах. зараз вже важко сказати. не пам*ятаю навіть лежала я сама чи з мамою. друге, звісно, вірогідніше. але хтозна, все-таки шість - серйозний самостійний вік, вік першого великого стресу дорослішання - підготовка до школи, першого переосмислення минулого - свого ставлення до дитячого садочку... переломний період, повірте мені. а краще запитайте у шестирічок, вони вас переконають :)

так от, за вікнами було тепло і сонячно, ( але мене, ще ненавчену тому, що лікарня - це неодмінно сумно і боляче )

Коли на босі ноги падають краплі води, здається,
що по ногах м*якими пухнастими лапами ходить маленька тваринка.

Прокинутись о четвертій - це ніби вбити цвяшок собі поміж очей, а потім ще три години проходити без шкіри. я добре запам*ятала це ще з часів моєї роботи у києві: прокидатися раніше сьомої шкідливо для психіки і корисно для синців під очима. з іншого боку, цей стан, такий схожий до стану, коли твій мозок переповнений, практично - забитий інформацією, подіями, справами і людьми, десь на межі перевантаження і виходу у відкритий космос, цей самий стан, коли твій довбанутий мозок починає клинити, ( так от, це стан коли починається творчість )

 intro

Вийде місяць на берег міста, 
і перша хвиля
електричного світла викриє чорний берег.
прожене безпорадні тіні з парадних скверів,
а тоді дожене і змиє.

dive 

повечірній асфальт вкрився потом вогнів. 
у шпарини
жовтих вікон не видно, 
як б*ються всередині люди;
як судини пустих коридорів зсудомлює лютий,
як старішають фото, хоча й не здаються старими.

у шпарини не видно. 
у жовтому тонуть кімнати
з сухожиллями теплих дротів і хребтами торшерів.
ті, що йдуть повз будинки, напевно що можуть не знати
про замінники серця будинків слабкі й недешеві:

їх оздоблений сколами посуд, їх накип у турці,
їх розібрану постіль і похапцем вибрані постаті,
їх порізані пальці і вицвілі плями настурцій
на столах. їх відкладені справи і крадений простір;

їх картаті картини на рівні середнього зросту,
їх проблеми зі сном і реальністю; очі і спини..

ці болючі розчахнуті світлоточиві шпарини,
у які не побачиш як б*ються й спиняються люди
у грудинах будинків; 
як сходять на стінах озими 
тогорічної цвілі. 

і більше нічого не буде.

до наступної ночі,
наступної першої хвилі.